Низка судових суперечок з приводу “цифрового” роялті демонструє, що музичні мейджори все ж мусять розплачуватись за привласнення прав, які їм не могли належати за договорами.

В одній з таких гучних справ, де музиканти Cheap Trick, The Allman Brothers, The Youngbloods та інші звернулись з позовом проти Sony щодо роялті, яке музичний мейджор завинив перед артистами за продаж їх записів у цифровому форматі.

Суть спору полягає в тому, що на думку Sony роялті на записи у цифровому форматі повинно сплачуватись за тим же принципом, який застосовується до фізичних носіїв, іншими словами – з вирахуванням усіх традиційних стягнень після яких музикантам залишається мізерний відсоток від роздібної ціни фізиного носія. Однак, на переконання музикантів Sony мусить сплачувати рівно половину від сум, які надходять за ліцензійними договорами на продаж цифрової музики.

Зараз виглядає на те, що сторони спору можуть досягнути мирової угоди, за якою Sony сплотить музикантам 7,95 млн. дол. США компенсації за недонараховане роялті за минулі роки. З них 2,5 млн. дол. складає оплата послуг юристів, адже справа тягнеться ще з 2006 року. За угодою музиканти також отримають підвищення ставки винагороди, яку вони отримають за продаж цифрових записів, на 3 відсотки, як визнання того, що продаж цифрової музики має нижчу собівартість, аніж продаж музики на традиційних носіях.

За оцінками експертів, це підвищення на 3 відсотки становить орієнтовно 2 центи США з однієї завантаженої стежини на iTunes вартістю 99 центів. Тож, на жаль, можна констатувати, що зменшення собівартості продажу музики через інтернет не впллине суттєво на збільшення надходжень на користь самих музикантів, що, звчайно, шокує усіх, хто покладав великі надії на розвиток цифрового музичного ринку та більшу фінансову незалежність музикантів завдяки продажу своїх творів, оминаючи видатки, пов’язані з виробництвом та транспортуванням фізичних носіїв.

Часопис Дзеркало Тижня опублікував статтю Олександра Зиріна “Чому гастрольно-концертний бізнес упав на коліна?“, в якій автор підсумовує законотворчі ініціативи української влади за останні два роки, які ведуть до нищення української музичної індустрії, створення нових корупційних механізмів, та створення сприятливих умов для збільшення в Україні, й без того величезної, частки іноземного культурнуго продукту.

Верховний Суд Канади, на розгляд до якого в останній час потрапило декілька справ в сфері інтелектуальної власності, почав слухання справи, яка стосується тридцятисекундних попередніх прослуховувань на мережевій потузі iTunes.

Музичний сервіс пропонує користувачам тридцятисекундні прослуховування музичних записів для заохочення покупок, проте канадійські правовласники вважають, що прослуховування є публічним сповіщенням і компанія Apple повинна сплачувати за них роялті.

В іншій канадійській справі Bell проти SOCAN стверджувалось, що ці 30-ти секундні уривки є частиною приватного пошуку споживача і, таким чином, підпадають під категорію “справедливого використання”. Однак Канадійська Асоціація Індустрії Звукозапису (SOCAN) заперечує проти застосування категорії “справедливого використання” до цієї ситуації, наполягаючи, що міжнародні зобов’язання Канади в галузі авторського права вимагають трактувати попереднє прослуховування музичних стежин як публічне сповіщення.