У зв’язку із закінченням терміну податкових пільг для онлайн магазинів, найбільший світовий онлайн магазин Amazon оголосив, що почав з 15 вересня сплачувати податок з продажу в американському штаті Каліфорнія.

Податкові пільги існували протягом 15 років і дозволяли онлайн компанії продавати товари дещо дешевше від традиційних магазинів, покупки в яких обкладаються податком з продажу.

Податок з продажу в американських штатах різниться, але як правило становить менше 10 відсотків. Довший час онлайн гігант Amazon, головний офіс якого знаходиться в штаті Вашингтон, виступав проти скасування пільг.

Коли окремі штати почали запроваджувати оподаткування онлайн бізнесу через механізм визначення присутності компанії в конкретному штаті, який брав до уваги наявність афілійованих партнерів, компанія Amazon навіть відмовилась від співпраці з такими партнерами в штатах Колорадо та Ілліноїс щоб не стягувати податок з продажу.

Втім, наразі не можна вважати, що скасування пільг вносить повну ясність у оподаткування онлайн бізнесу в США. Через федеративний устрій питання адміністрування податку з продажу є дуже фрагментованим.

Ще у 1992 році Верховний суд США у своєму рішенні у справі Quill проти North Dakota постановив, що влада штатів не може зобов’язувати продавців стягувати податок з продажу, якщо такий продавець не має матеріальної присутності у визначеному штаті.

Згодом більше 20 штатів все ж запровадили правила за якими оподатковувались онлайн продажі в межах штату.

Аби вирішити конфлікти, які виникають при онлайн покупках з поза меж конкретного штату, і щоб запровадити єдиний режим оподаткування і спрощеного адміністрування податку з продажу для онлайн продавців, у 2011 році в парламент США було внесено законопроект Про справедливий податок на цифрові товари і послуги (The Digital Goods and Services Tax Fairness Act). 28 червня поточного року цей законопроект був розглянутий комітетом правосуддя Палати представників і рекомендований до першого читання.

Увагу американської громадськості привернула чергова справа з приводу втручання в приватність особи через заволодіння третьої стороною особистою перепискою в соціальній мережі та паролями доступу до облікового запису.

В справі R.S. v. Minnewaska Area School Dist. No. 2149 суд ухвалив рішення про порушення права на свободу слова, недорканість особистого життя та таємницю листування учениці місцевої школи.

Адміністрація школи спочатку вжила дисциплінарних заходів до учениці на підставі отриманого повідомлення, що на власній сторінці у мережі Facebook ученицею було зроблено допис, який адміністрація школи розцінила як цькування персоналу школи. Текст повідомлення був наступний: “Я ненавиджу [особу персоналу], тому що вона погано повелась зі мною”.

Після застосування дисциплінарних заходів та сама школярка зробила допис на своєму обліковому записі такого змісту: “Я б хотіла знати, хто до д%$#ка доніс на мене” (%$# – оригінальний правопис). Адміністрація школи знову дізналась про цей допис і класифікувала його вже як “небезпечні і шкідливі матеріали” та “непідпорядкування рішенню адмністрації”. Відтак, вчергове було застосовано дисциплінарні стягнення.

Водночас, школа отримала скаргу від одних батьків, які стверджували, що ця ж учениця обговорювала теми сексуального змісту у всемережжі з іншим учнем школи. Адміністрація школи зажадала пояснень і, після того як вони були визнані незадовільними, зажадала також гасло доступу до облікового запису в соціальній мережі. Гасло доступу було надане і представник адміністрації перевірив приватну електронну пошту школярки, яка надходила на адресу її обліковки в соцмережі.

Дізнавшись про все це, батьки подали позов проти школи.

В своєму рішенні суд зауважив, що адміністрація школи мала право застосовувати дисциплінарні заходи лише у випадках існування “справжніх погроз”, або якщо заяви несли б ризики безпеці осіб, які належать до середовища школи, чи якщо існувала можливість негативного впливу на плин навчального процесу.

З огляду на те, що таких обставин не було встановлено, дії адміністрації школи були визнані такими, що порушують конституційні права позивачки і відповідно вона має право до компенсації моральної шкоди за порушення таємниці листування.

Окружний суд Каліфорнії ухвалив рішення у справі за позовом Branca до Mann, обставини якої можна було б вважати гарним прикладом для підручників, щоб проілюструвати окремішність прав інтелектуальної власності від матеріальних об’єктів у яких зафіксовані твори, які захищаються такими правами.

Отож, наприкінці 90-х минулого сторіччя батьки Майкла Джексона та два його брати заборгували перед компанією, якою володіє відповідач у справі. Щоб стягнути борг цій компанії вдалось розшукати складське приміщення, в якому зберігались домашні реліквії сім’ї Джексонів: фото, музичні записи, особисті речі. Компанії вдалось домогтись примусового продажу цих реліквій для погашення боргу. Набувачем майнових прав на реліквії став відповідач, який згодом створив веб-портал, який надавав користувачам платні послуги з онлайн доступу до матеріалів, які були у володінні відповідача.

Таким чином, сім’я Джексонів отримала вагомі підстави для звернення до суду проти позивача через порушення прав інтелектуальної власності. В 2004 році правники сім’ї звернулись до суду проти відповідача зі скаргами на порушення прав інтелектуальної власності, незаконного використання подоби членів сім’ї Джексонів, введення споживачів в оману щодо походження послуг, зловмисне захоплення доменного імені. Суддя, який розглядав справу виніс ухвалу на користь сторони Джексонів про застосування запобіжних заходів. Втім, оскільки надалі правники сім’ї Джексонів ігнорували судові засідання, ймовірно через зайнятість в інших судових справах, то позов було зрештою відхилено і в 2009 році після смерті Майкла Джексона відповідач запустив низку нових веб-сторінок, які надавали платний доступ до матеріалів захищених авторським правом.

Новий позов з боку маєтку Джексонів був ще більш об’ємним і включав не лише порушення авторських прав, незаконне використання подоби, введення споживачів в оману щодо походження послуг, зловмисне захоплення доменних імен, але й зловживання конкуренцією та інтернет-піратство.

Цього разу суд ухвалив рішення за суттю спору, в якому знову став на бік Джексонів.

Головним питанням було, чи відповідач мав право надавати платний доступ до об’єктів інтелектуальної власності сім’ї Джексонів. Відповідач намагався доводити, що набуваючи право власності на предмети такі як фото та музичні записи він отримав заодно весь обсяг прав на їх використання як об’єктів інтелектуальної власності. Втім, суд слушно розглядав це питання під кутом того, чи в угоді про набуття прав на ті предмети йшлось про передачу прав інтелектуальної власності. Очікувано, підтверджень такої передачі відповідач не зміг надати.

Відтак, суд постановив, що відповідач набув лише речові права на предмети, які раніше належали сім’ї Джексонів, і не має жодних законних прав на використання об’єктів інтелектуальної власності чи отримання винагороди за таке використання.