Декілька днів тому ми писали, що Sony погодилось виплатити компенсацію ряду музикантів за продаж їх пісень в цифровому форматі. Втім, в іншому випадку компанія вирішила все ж домагатися свого, щоб таких компенсацій не сплочувати.

Така жорстка позиція стосується популярної в 80-х роках рок-групи Toto.

Знову каменем спотикання є принцип на підставі якого розраховується роялті, що сплачуєть артистам з продажу цифрових записів. Музиканти наполягають, що вони мають отримувати 50 відсотків з доходів від цифрових продажів, а SonyBMG вважає, що вони мають право лише на 15 відсотків.

Основним аргументом позиції Sony є семантичні формулювання, які використані в договорах з платформами продажу цифрового контенту, як наприклад iTunes. Музичний гігант переконує, що за договорами з музичними онлайн магазинами, компанія передає їм свій каталог на умовах майнового найму, а не ліцензії. Таким чином, на думку правників Sony, до цих договорів не можуть застосовуватись ставки роялті, які встановлені для ліцензійних договорів.

Багато спостерігачів досить скептично оцінили спробу Sony використовувати в правовій суперечці цей аргумент, адже компанія не пояснила чим відрізняються по суті ці два типи договорів у практиці взаємовідносин Sony та музичних мережевих потуг. Проте, вартість тлумачення різниці між цими двома видами майнових прав становить мільйони доларів, і, справді, цікаво на чий бік стане суд.

Низка судових суперечок з приводу “цифрового” роялті демонструє, що музичні мейджори все ж мусять розплачуватись за привласнення прав, які їм не могли належати за договорами.

В одній з таких гучних справ, де музиканти Cheap Trick, The Allman Brothers, The Youngbloods та інші звернулись з позовом проти Sony щодо роялті, яке музичний мейджор завинив перед артистами за продаж їх записів у цифровому форматі.

Суть спору полягає в тому, що на думку Sony роялті на записи у цифровому форматі повинно сплачуватись за тим же принципом, який застосовується до фізичних носіїв, іншими словами – з вирахуванням усіх традиційних стягнень після яких музикантам залишається мізерний відсоток від роздібної ціни фізиного носія. Однак, на переконання музикантів Sony мусить сплачувати рівно половину від сум, які надходять за ліцензійними договорами на продаж цифрової музики.

Зараз виглядає на те, що сторони спору можуть досягнути мирової угоди, за якою Sony сплотить музикантам 7,95 млн. дол. США компенсації за недонараховане роялті за минулі роки. З них 2,5 млн. дол. складає оплата послуг юристів, адже справа тягнеться ще з 2006 року. За угодою музиканти також отримають підвищення ставки винагороди, яку вони отримають за продаж цифрових записів, на 3 відсотки, як визнання того, що продаж цифрової музики має нижчу собівартість, аніж продаж музики на традиційних носіях.

За оцінками експертів, це підвищення на 3 відсотки становить орієнтовно 2 центи США з однієї завантаженої стежини на iTunes вартістю 99 центів. Тож, на жаль, можна констатувати, що зменшення собівартості продажу музики через інтернет не впллине суттєво на збільшення надходжень на користь самих музикантів, що, звчайно, шокує усіх, хто покладав великі надії на розвиток цифрового музичного ринку та більшу фінансову незалежність музикантів завдяки продажу своїх творів, оминаючи видатки, пов’язані з виробництвом та транспортуванням фізичних носіїв.

Ендрю Гарісон, керівник RadioCentre – організації, яка представляє інтереси британських комерційних радіостанцій, звернувся із прилюдною заявою до уряду в якій міститься заклик скасувати режим “подвійного оподаткуваня” радіомовлення, яке звучить в громадських місцях.

На думку британських радіомовників уряд повинен внести зміни до існуючого режиму інтелектуальної власності, який зобов’язує власників громадських закладів сплачувати винагороду організаціям колективного управління авторськими правами за музику, яка звучить в етері радіомовників.

У промові Ендрю Гарісона, виголошеній перед учасниками Вестмінстерського Медіа Форуму, прозвучав також заклик до організацій колективного управління відмовитись від “жанрових” ліцензій для британських радіостанцій, як застарілого методу ринкової політики, позаяк сучасний слухач має необмежний доступ до найрізноманітнішої музики на усіх можливих альтернативних цифрових платформах та пристроях.

RadioCentre – це потужна організація, створена в 2006 як результат об’єднання Бюро Радіо Реклами (Radio Advertising Bureau) та Асоціації Комерційних Радіо Компаній (Commercial Radio Companies Association), що може похвалитись успішним лобіюванням ряду інших ініціатив, зокрема більшої дерегуляції програмного наповнення та правил розміщення комерційної реклами.

Британський уряд планує ближчим часом перегляд Закону про мовлення (Communications Act), тож цілком можна припустити, що уряд може прислухатись до виголошених закликів, адже, дійсно, існуючі правові норми авторського права покладають необгрунтовані видатки на власників громадських закладів. Для прикладу, важко обгрунтувати чому власник компанії мусить отримувати ліцензію від організацій колективного мовлення, якщо в приміщенні офісу звучить радіо, за музичне наповнення мовлення якого станція уже сплатила вартість ліцензій.